Новини Блоги Коронавірус Місцеві вибори
Місцеві вибори Коронавірус Новини Блоги Facebook Telegram
Катерина Мола

Російська мова не створена для свободи

Російська мова не створена для свободи

Один з найцінніших досвідів в моєму житті - це досвід переходу на українську.

Це насправді дуже цікавий експеримент - над власною свідомістю, над своїм оточенням, над своєю пам’яттю і навіть над своїм побутом. мені дуже шкода, що ми мало про це говоримо. Не про мене, звісно, а про перехід. Адже це неймовірна і невідрефлексована подія для всього суспільства: люди, які народилися і виросли в російськомовних родинах, в російськомовних регіонах, навчалися в російськомовних школах, доволі відчутним відсотком припиняють говорити і думати російською і починають - українською. Не через обставини, переїзд, зміну середовища, а виключно через власне вольове рішення. До цього не спонукає держава. Це не обертається бонусами і преференціями. Часто - навпаки, ти несподівано відкриваєш для себе нові обрії окупації і несвободи. І охуєваєш реально, але вже немає шляху назад. Як немає шляху назад для кожної чесної людини, яка раптом усвідомлює монструозних розмірів жахливу несправедливість. Ти просто опиняєшся на цьому шляху випробувань і вічного бою, як маленький м’якенький гобіт. Доброго дня, пані та панове, тримайте свій перстень і пильнуйте ваше маленьке его.

Я не дуже хочу зараз говорити про поневіряння, яких зазнає україномовна людина. Мені було би цікаво порівняти почуття природноукраїномовних людей і вторинномовних від всіх цих ефектів, з якими ми стикаємося. Типу російськомовних вчителів наших дітей, які роблять вигляд, що не розуміють в чому проблема, офіціантів, які дуже бояться, що хтось здогадається, що вони з Фастова, українських новинних сайтів з базовою російською і тому подібних речей. Це все зрозуміло, заєбало і дуже не хочеться перетворитися на Ірину Фаріон, але іноді й дуже хочеться, з іншого боку. Але мене наразі більше цікавить такий ефект: що відчуває людина, яка вирушає в цю подорож? От раптом вирішує для себе залишити тепленьку нірку російськомовності, де всі слова на свої місцях, де думки легко складаються в речення і не підводить фонетика, де в зручних яточках зберігаються спогади: мамини слова, перші книжки, осяяння та прозріння, відкриття, кумедні діалоги з друзями, жарти, перші зізнання в коханні, п’яні розмови на світанкових дахах, листи, написані кров’ю, марк аврелій, шекспір і борхес, прочитані російською. Як перекодувати це все? Як залишити весь цей корпус і вийти в ніч, де: листопад. Під ногами чавкає гнила картопля і незібрані буряки. Йде дощ зі снігом, а вдалині чути звук дискотеки 80-тих. На тобі труси і майка, в руках целофановий пакет з гнилими буряками. Вперед, на тебе чекають дива!

І вони чекають.
Я не іронізую.

І тут варто уточнити, що коли я говорю про гнилий буряк в пакеті, я говорю не про українську мову як таку, а про свої знання і навички. Тому що, так, це перше, з чим ми стикаємося - нам здається, що ми знаємо що таке українська мова і література. Нам здається, що ми легко нею оперуємо, нам здається, що це нескладно, але ми заглядаємо в пакет, а там гнилі буряки. Більшість із тих, хто переходить на українську з російської доволі довго почувається дебілом. Навіть якщо вже два роки веде фейсбук і твітер українською, читає і дивиться кіно українською, це величезний удар по автофілії. Тому що постійно говорити тільки українською виявляється непросто. Не так просто, як вам здавалося. І це боляче, друзі. Бо ти звик вважати себе розумним, швидким і дотепним. І раптом ти - гальмо з гикавкою. Але попри все, що я зараз вам розповідаю, ви не маєте зневіритися, тому що це того вартує. перестати бути російськомовним і стати україномовним - це охуєнно, друзі.

Я не можу говорити про загальний досвід і тому буду говорити тільки про себе. Весь час, поки я послуговувалася російською, ідентифікуючи себе як українку, знаючи, що є українська мова, користуючись нею час від часу, я, якщо вже зовсім відверто, почувалася дещо дивно. Дещо шизофренічно. Це ніби в тебе є спадок, яким ти не користуєшся. Ти знаєш історію про те, що твої героїчні предки боролися за цей скарб, вмирали, вбивали, гнили в тюрмах, щоб зберегти його для тебе, передати наступним поколінням, ось три грубих томи легенд про драконів і гномів, чудовиськ і героїв, але все це не цікаво. тому, що це правда. Це все правда було, це не вигадка. ось списки загиблих предків, їх не те що до сєрєдіни, і тисячної долі не прочитаєш, ось портрети чудовиськ, все задокументовано: ось матеріали справ, а ось власне - спадковий скарб, розпишіться. - а, та ладно, я потом посмотрю что там. І підіймаєшся з льоху, навіть не намагаючись поставити собі запитання: якого хуя, блядь, тут відбувається, ти лінива тварюко?

З іншого боку, використовуючи російську, у мене ніколи НІКОЛИ не було відчуття, що я маю на це повноцінне і стовідсоткове право. Я завжди чітко відчувала, що це як позичена річ. Як життя в зйомній квартирі, яку ти не любиш, якою користуєшся через обставини, яку ти навіть не обирав, і якою не можеш вільно користуватися. Бо це все одно не твоє. Особливо чітко ти розумієш це, коли стикаєшся з насправді природними носіями. Я часто чула в Харкові: о, а вы говорите по-украински? На це зазвичай хочеться відповідати: о, а ви думаєте, що ви говорите російською?

Є певний момент, коли ти розумієш, що ти не можеш більше говорити російською. Тобі огидно. Тобі некрасиво. Тобі неприємно так, ніби тебе змушують. Хоча це тільки ти сам себе змушуєш. Це як курити, коли вже не хочеться. Як жити з людиною, яку не любиш. Як прокидатися, коли в тебе депресія.
Неможливо. Тоскно. Говориш, а ніби жаби з рота вивалюються.
Ти сприймаєш російську як знущання, і вона нею є. ти просто приймаєш цей факт - мова - інструмент поневолення і колонізації. російська мова. - це ментальна в’язниця, в яку загнано кілька мільйонів людей тільки в нашій країні. Це інструмент, за допомогою якого влада сторіччями відбирала найбільш лояльних і гнучких для формування імперської бюрократії і за допомогою цього ж інструменту знаходила найбільш реакційних для наповнення таборів і цвинтарів. Це може звучати як завгодно пафосно і на грані - мені вже все одно, тому що це правда. Правда в тому, що сьогодні бути російськомовним в Україні означає лише те, що ти погоджуєшся бути переможеним. Ти визнаєш власну поразку і поразку всіх тих людей, які стоять в могильній темряві прямо за тобою. Те, що ти говориш російською означає, що переміг Валуєв, Юзефович, Погодін, Ватутін, Сталін, Кагановіч, Путін, Сурков, Захарченко і Гіві. І ще тисячі упоротих з-під Сизрані, які просихали останнього разу в 1982 році, але щиро вважають тебе гіршим, тупим і хитрим колхозником, чиї цінності обмежуються салом і тужливою піснею. І якщо ти досі говориш російською, то всі вони праві.

Те, що сьогодні є люди, які самі переходять на українську, це як орли, які в кінці прилетіли і всіх врятували. Нема логічного пояснення, просто красиво і хочеться плакать. Сподіваюсь, вони забрали з того поля всіх, я не пам’ятаю, якщо чесно. Це хороша метафора, але вона не вартує того, щоб перечитувати цю нудоту. І якщо ви думаєте про перехід, але не наважуєтесь, я хочу вам сказати важливу річ: спочатку вам буде важко і ви будете повільним. Але вам буде цікаво. Ви зрозумієте багато нового про себе, ви відкриєте для себе безліч слів і текстів, ви навчитеся дисциплінувати себе і слідкувати за внутрішньою чистотою, як справжній буддист. Ви зробите великий крок до справжнього себе, такий великий, що у вас запаморочиться в голові, але тільки спочатку. Ви зрозумієте про свободу і впевненість щось таке, чого ніколи не розуміли і не відчували раніше. Вам буде складно, але ви станете щасливішим, як стає щасливішою людина, яка припиняє брехати. Я завжди повертаюся внутрішньо до цього відчуття, якщо мені гірко від гнітючої російськомовності в Києві. я правда вірю в те, що для більшості з цих людей звільнення ще попереду, і я щиро радію за кожного, хто вирішує вийти з в’язниці.

В кінці цього послання урбіеторбі я хочу зауважити на двох речах, бо я впевнена, що на цьому етапі лишилося приблизно десять диваків. Отже, мене реально бісять дві речі, прям дуже сильно. Перша: це люди україномовні внутрішньо і в побуті, але російськомовні на загал. Мені здається, якщо вони почнуть говорити українською в публічному просторі, це фантастично змінить мовну картину в містах. Раптом стане дуже важко посилатися на більшість, тому що з’ясується, що російськомовної більшості не існує. Ви самі заперечуєте власну емансипацію, чуваки. Ви не просто сидите в незамкненій в’язниці, ви самі її собі побудували, сіли в камеру, одягли на ноги кайдани і їсте щі. Це дуже жалюгідно і вас хочеться пиздити целофановим пакетом з гнилими буряками, тому що через вашу обмеженість страждають вільні люди. Друга категорія - це російськомовні, які скаржаться на суржик. Слухайте, заваліть єбала. Ви виглядаєте як балуване барське дитятко, яке вередує через те, що в роботяг некрасиве лахміття і жахливі культяпки у ветеранів війни. Ви не охуїли, блядь? Це і є колоніальні наслідки, всрата ти пизда. Відкривай свого рота наступного разу тільки коли говоритимеш вибачення чистою українською, а до того мовчи і кланяйся, пуріст, блядь, йобанаврот.

Я не знаю хто це прочитає, коротше. Але якщо хтось дочитав, знайте, я вас обожнюю. І звісно, якщо у вас є подібний досвід, пишіть про нього і надихайте інших. А якщо нема, то переходьте, пишіть і надихайте інших. І пам’ятайте, що як би ви себе не виправдовували, неможлива справжня свобода в російській мові. Російська мова не створена для свободи, російський народ не є носієм ідеї свободи, і саме тому ви ніколи не будете справді вільним, допоки ви говорите мовою кріпаків і рабовласників.

Підписуйтесь на zPost.me в соцмережах:
0
0
0
0
Більше інформації у Telegram-каналі

Головне про коронавірус:
Також читають: